Інклюзивна освіта в ЗДО

Інклюзивна освіта – це система освітніх послуг, що ґрунтується на принципі забезпечення основного права дітей на освіту та права навчатися за місцем проживання, що передбачає навчання дитини з особливими освітніми потребами, зокрема дитини з особливостями психофізичного розвитку, в умовах загальноосвітнього закладу . Інклюзивне навчання забезпечує доступ до освіти дітей з особливими потребами у загальноосвітніх школах за рахунок застосування методів навчання, що враховують індивідуальні особливості таких дітей. В основу інклюзивної освіти покладена ідеологія, яка виключає будь-яку дискримінацію дітей; забезпечує рівноцінне ставлення до всіх людей, але створює спеціальні умови для дітей з особливими потребами. Отримані поза соціумом знання і вміння не могли допомогти дітям з особливими освітніми потребами цілковито адаптуватися в суспільстві, підготуватися до подолання неминучих життєвих труднощів, а, отже, реалізуватися в повній мірі як рівноправні і повноцінні члени суспільства. В інклюзивних класах діти з особливими потребами включені в освітній процес. Вони осягають основи незалежного життя, засвоюють нові форми поведінки, спілкування, взаємодії, вчаться виявляти активність, ініціативу, свідомо робити вибір, досягати згоди у розв’язанні проблем, приймати самостійні рішення. Філософія інклюзії базується на вірі в те, що кожна людина з вадою має отримати освіту і житлові умови, які б якомога ближче відповідали нормальним. Вона передбачає істотні зміни в культурі, політиці та практичній діяльності шкіл. Одним із аспектів інклюзивної освіти є забезпечення ефективності навчання дітей з особливостями психофізичного розвитку в загальноосвітньому закладі. Увага зосереджується на соціалізації дітей цієї категорії та якості навчання. Діти з особливими потребами стають частиною нашого життя, вони включаються в загальноосвітні школи, оточення, спільноти. До них ставляться як до рівних і як таких, що заслуговують на повагу і сприйняття їх такими, як вони є. Це те право, яким всі ми користуємось як члени суспільства. Інклюзія базується на концепції «нормалізації», в основі якої – ідея, що життя і побут людей з обмеженими можливостями мають бути якомога більше наближені до умов і стилю життя усієї громади. Принципи «нормалізації» закріплені низкою сучасних міжнародних правових актів: Декларація ООН про права розумово відсталих (1971), Декларація про права інвалідів (1975), Конвенція про права дитини (1989) та ін. Зокрема, Декларація ООН про права розумово відсталих є першим нормативно–правовим документом щодо визнання осіб з порушеннями психофізичного розвитку суспільно повноцінною в соціальному сенсі меншиною, яка потребує соціального та правового захисту. Дітям з особливими освітніми потребами дошкільного віку гарантоване законом право здобувати освіту в інклюзивних групах дошкільних навчальних закладів за місцем проживання. Як комплектують інклюзивні групи та які документи подають батьки У дошкільному закладі необхідно:

· створювати середовище, адаптоване до потреб дітей з особливими освітніми потребами

· добирати спеціально фахівців, зокрема асистента вихователя

· розроблювати індивідуальні програми розвитку

· проводити заходи, що виключають стихійну інтеграцію «особливих» дітей.

Особлива дитина в закладі дошкільної освіти

Провідна мета закладу дошкільної освіти, в якому впроваджують інклюзивну освіту, — надати індивідуально орієнтовану педагогічну, психологічну та соціальну допомогу дітям із особливими освітніми потребами (далі — ООП).

Вихователь-методист є учасником команди супроводу дитини дошкільного віку з ООП та організовує освітній процес в інклюзивних групах, налагоджує співпрацю педагогів та батьків. Він має знати, зокрема:

· нормативні документи, які регламентують освітню роботу з такими дітьми в закладі дошкільної освіти (далі — ЗДО);

· підходи до організації педагогічної допомоги дітям;

· критерії оцінювання ефективності інклюзивної освіти дітей;

· форми та зміст методичної роботи з педагогами інклюзивних груп;

· особливості організації співпраці з батьками дітей з ООП.

ОСОБЛИВОСТІ ОРГАНІЗАЦІЇ ІНКЛЮЗИВНОГО НАВЧАННЯ
ЗАКЛАДУ ДОШКІЛЬНОЇ ОСВІТИ

У наш час відбувається пошук нових шляхів організації освіти дітей із особливими освітніми потребами. Однак, на сьогодні практично не розроблений механізм здійснення інклюзивної освіти дошкільників, які потребують корекції психофізичного розвитку. У зв`язку з цим, виникає потреба в організації особливого виду ЗДО, де б реалізувалась інклюзивна освіта. Це пов`язано зі специфікою методик, непідготовленістю кадрів, відсутністю спеціалістів. Адже, крім вихователя, у навчальному процесі активну участь бере помічник (асистент) вихователя, який володіє корекційно-компенсаторними технологіями. Він здійснює превентивне і корекційне сприяння, психологічні і корекційні послуги. Меншою, ніж у звичайних групах, є наповнюваність дітей. Тому виникає потреба у створенні реальних умов дошкільної інклюзивної освіти, які забезпечать дітям, починаючи з раннього віку, увесь спектр освітніх послуг, різноманітних за формою й змістом, а саме: корекційно-розвивальних, оздоровчо-лікувальних, соціально-психологічних.

Актуальною проблемою корекційної педагогіки єінклюзивна освіта,тобто створення такого освітнього середовища, яке б відповідало потребам і можливостям кожної дитини, незалежно від особливостей її психофізичного розвитку. Тому останнім часом у світовій освітній практиці застосовується термін "інклюзія" (від англ.inclusion– включення) – процес реального включення всіх громадян, які мають труднощі у психофізичному розвитку, в активне суспільне життя. Він припускає розробку і застосування таких конкретних рішень, які зможуть дозволити кожній людині рівноправно брати участь в академічному і суспільному житті.

Саме період дошкілля відіграє важливу роль у становленні особистості і є сензитивним для формування її первинного світогляду, самосвідомості, розвитку соціальних властивостей. Саме в цей час закладаються передумови майбутньої освітньої діяльності дитини, йде активний розвиток її пізнавальних можливостей. Як свідчить практика, дошкільники, які потребують корекції психофізичного розвитку, адаптуються до життя у закладах загальної середньої освіти краще, ніж у спеціальних закладах. Особливо помітна різниця у набутті соціального досвіду.

У 1994 році Саламанкською декларацією уведено в міжнародний вжиток термін«інклюзія»та проголошено принцип інклюзивної освіти. Стверджуючи основні права та унікальність кожної дитини, цим документом визначено, що системи освіти (за усіма віковими групами) мають бути розроблені у відповідності з індивідуальними потребами у контексті інклюзії.

Система інклюзивної освіти включає в себе заклади загальної середньої, професійної та вищої освіти. Інклюзивна освіта передбачає не лише активне включення й участь дітей обмеженими можливостями в освітньому процесі закладу загальної середньої освти, але більшою мірою перебудову всього процесу загальної освіти як системи для забезпечення освітніх потреб всіх дітей.

В Україні проблеми інклюзивної освіти досліджують такі вчені як А.Колупаєва (автор першого в нашій державі монографічного дослідження з інклюзивної освіти), В.Бондар, А.Заплатинська, М.Кавун, Ю.Найда, Т.Сак, М.Сварник, В.Тищенко та ін. Їх теоретичні та методичні праці присвячені питанням інклюзивної освіти дітей шкільного віку. Однак, цей процес має починатись із дитячого садка. Зокрема, окремі аспекти даної проблеми відображено в працях І.Білецької, Л.Білецької, О.Завальнюк. На їхню думку, відсутність інклюзивної освіти у дошкільному віці призводить до втрати часу, необхідного для надання оперативної комплексної допомоги дитині у сензитивний період її розвитку.

На необхідність включення дітей з відхиленнями в розвитку в середовище звичайних дітей вказував ще Л.С.Виготський: "Надзвичайно важливо з психологічної точки зору не замикати аномальних дітей в особливі групи, але можливо ширше практикувати їх спілкування з рештою дітей; ...глибоко антипедагогічним є правило, згідно якого ми, з метою зручності, підбираємо однорідні колективи розумово відсталих дітей. Роблячи це, ми йдемо не тільки проти природної тенденції в розвитку цих дітей, але, що набагато важливіше, ми позбавляємо розумово відсталу дитину колективної співпраці і спілкування з іншими, посилюємо, а не полегшуємо найближчу причину, що обумовлює недорозвинення її вищих функцій".

Інклюзивна освіта передбачає готовність навчати кожну дитину, незалежно від наявності чи відсутності у неї фізичних або психічних вад, та у максимальному обсязі, що відповідає навчальній програмі того закладу або групи, які дитина відвідувала б у разі відсутності у неї будь-яких відхилень (Rogers, 1994).

Головною особливістю інклюзивної освіти є зміна поглядів, переконань, філософії, менталітету усіх учасників освітнього процесу: дітей, батьків, педагогів, обслуговуючого персоналу, що є важливим для створення у закладі освіти оптимального комфортного середовища.

Крім того, включення дітей із психофізичними вадами у групи здорових однолітків потребує ранньої діагностики, спеціальної освти, максимальної корекційної психолого-педагогічної підтримки, допомоги батьків, а також відповідного обладнання, спеціальних засобів реабілітації. Дорослі (батьки, члени сім'ї, педагоги) мають володіти вичерпною інформацією про стан здоров'я дитини, її психофізичні особливості, темпи і рівень загального розвитку. Педагогічна діагностика має проаналізувати особливості розвитку дитини, визначити її потенційні можливості, задатки та інтереси, які можуть бути використані як опорні ланки у розробленні та здійсненні корекційно-розвивальних впливів. Застосування методів педагогічної діагностики у навчанні й вихованні дітей сприяє своєчасному виявленню їхніх труднощів, цілеспрямованому аналізу поведінки й діяльності, встановленню причин відхилень у розвитку, добору засобів корекційних впливів.

Прихильники інклюзії (Hastings & Graham, 1995) зауважують, що розміщення дітей з порушеннями у розвитку у закладах загальної середньої освіти усуватиме негативні стереотипи, а особисті контакти сприятимуть формуванню позитивного ставлення до осіб з особливими потребами . Серед труднощів на шляху інклюзивної освіти є вірогідність, що діти виявляться не достатньо підготовленими до сприйняття своїх ровесників з особливими потребами. Причому ставлення до дітей із порушеннями розвитку може бути навіть гіршим, аніж до дітей із фізичними вадами (Townsend, Wilton & Vakilirad, 1993).

ЗАКЛАД ОСВІТИ З ІНКЛЮЗИВНОЮ ФОРМОЮ НАВЧАННЯ ВИРІШУЄ НАСТУПНІ ЗАВДАННЯ:

1) створення єдиного психологічно комфортного освітнього середовища для дітей, які мають різні стартові можливості;

2) забезпечення діагностування ефективності процесів корекції, адаптації та соціалізації дітей з особливостями розвитку на етапі шкільного навчання;

3) організація системи ефективного психолого-педагогічного супроводу процесу інклюзивної освіти через взаємодію діагностико-консультативних, корекційно-розвиткових, лікувально-профілактичних, соціально-трудових напрямів діяльності;

4) компенсація недоліків дошкільного розвитку;

5) подолання негативних особливостей емоційно-особистісної сфери через включення дітей в успішну діяльність;

6) поступове підвищення мотивації дитини спираючись на її особисту зацікавленість і через усвідомлене ставлення до позитивної діяльності;

7) охорона та зміцнення фізичного й нервово-психічного здоров`я дітей;

8) соціально-трудова адаптація дітей із особливими освітніми потребами;

9) зміна суспільної свідомості щодо дітей з особливостями в розвитку.

Навчання в інклюзивних закладах дозволяє дітям набути знань про права людини (хоча їм це не викладається спеціально), а це призводить до зменшення дискримінації, оскільки діти вчаться спілкуватися один з одним, вчаться розпізнавати і приймати відмінність.

КОМПЕТЕНТНІСТЬ ВИХОВАТЕЛІВ ЯК ЗАПОРУКА ЕФЕКТИВНОСТІ ІНКЛЮЗИВНОЇ ДОШКІЛЬНОЇ ОСВІТИ

Якщо корекційні педагоги, практичні психологи, які спеціалізуються на корекційній роботі, є компетентними щодо роботи з такими дітьми, то вихователі ЗДО часто не мають ні психологічної, ні методичної готовності до інклюзії. Тому у закладах загальної освіти та дошкільної освіти має здійснюватися спеціальна підготовка педагогічного персоналу.

Наказом Міністерства освіти і науки України «Про створення умов щодо забезпечення права на освіту осіб з інвалідністю» від 2 грудня 2005 р. № 691 передбачено включення у навчальні плани закладів вищої освіти III-IV рівня акредитації, що готують фахівців за напрямом «Педагогічна освіта», дисципліни «Основи корекційної педагогіки», яка й забезпечить професійну готовність до інклюзивної освіти. Досвід інших країн переконливо доводить, що для тих фахівців, які вже працюють у закладах освіти, ефективними шляхами такої підготовки є курси підвищення кваліфікації, теоретичні та практичні семінари, тренінги.

ЗМІСТОМ ТАКОЇ ОСВІТИ МАЮТЬ БУТИ ОСНОВИ КОРЕКЦІЙНОЇ ПЕДАГОГІКИ І ПСИХОЛОГІЇ З ПЕВНИМИ МЕТОДИЧНИМИ АСПЕКТАМИ. ЗОКРЕМА, ВИХОВАТЕЛІ МАЮТЬ БУТИ КОМПЕТЕНТНИМИ У ТАКИХ ПИТАННЯХ:

• підходи держави і суспільства до організації освіти дітей, які мають вади психофізичного розвитку;

• основні поняття корекційної педагогіки і спеціальної психології;

• особливості і закономірності розвитку різних категорій осіб з психофізичними вадами;

• комплексне психолого-педагогічне вивчення дітей;

• диференційовані та індивідуальні механізми і прийоми дошкільного корекційного навчання і виховання кожної із категорій дітей;

• зміст та методи роботи з родинами вихованців.

З МЕТОЮ РЕАЛІЗАЦІЇ ІНКЛЮЗИВНОЇ ОСВІТИ
ВИХОВАТЕЛІ ПОВИННІ ВМІТИ:

• здійснювати моніторинг розвитку дітей, що мають труднощі у засвоєнні знань, різних видів діяльності та адекватно оцінювати причини, якими спричинено ці труднощі;

• своєчасно виявляти відхилення у розвитку дошкільників та під керівництвом корекційного педагога брати участь у здійсненні правильного психолого-педагогічного супроводу дітей, що потребують корекції психофізичного розвитку;

• здійснювати індивідуальний та диференційований підхід до вихованців з вадами психофізичного розвитку;

• формувати готовність здорових дошкільників до позитивної спільної взаємодії з однолітками, що потребують корекції психофізичного розвитку;

• проводити роботу з батьками щодо надання їм правильної інформації про осіб з порушеннями психофізичного розвитку.

Поза всяким сумнівом, компетентність вихователів є однією з умов ефективності інклюзивної дошкільної освіти.

СТВОРЕННЯ СПРИЯТЛИВОГО СОЦІАЛЬНОГО СЕРЕДОВИЩА ДЛЯ ІНКЛЮЗІЇ ДІТЕЙ З ВАДАМИ ПСИХОФІЗИЧНОГО РОЗВИТКУ

Результати досліджень багатьох науковців засвідчують, що розумовий, емоційний і соціальний розвиток дітей з психофізичними вадами прямо залежить від позитивного ставлення до них, їх розуміння і прийняття педагогами, батьками і здоровими дітьми. Сприятливе соціальне середовище є однією із вихідних умов розв'язання проблем інклюзивної освіти. Тому забезпечення такого середовища - одне із завдань психолого-педагогічного супроводу дітей, що потребують корекції психофізичного розвитку. Педагоги ЗДО мають передусім формувати позитивне ставлення здорових вихованців до дітей з психофізичними вадами, емпатію, прийоми адекватної взаємодії.

ЦЯ РОБОТА МОЖЕ ЗДІЙСНЮВАТИСЯ ЗА ДОПОМОГОЮ ТАКИХ МЕТОДІВ:

• бесіда;

• переконання;

• розгляд проблемних ситуацій;

• сюжетно-рольові ігри;

• перегляд спеціально відібраних відео сюжетів.

Кiлькiсть переглядiв: 105

Коментарi